Звернення до Нації

Ситуація на фронті критична.
Я не хочу уподібнюватись до десятків та сотень глашатаїв і тилових героїв, які заспокоюють Націю, присипляють своїми «геройствами», «стабілізаціями», тисячами ніби-то знищенних танків. Пробудження може бути дуже болісним.

Ми повинні дивитись правді в очі. Проти нас – сильний і підлий ворог, який довго готувався до агресії.
Ми повинні сказати собі, що сором'язливо називали ворога – другом і стратегічним партнером. Ми виявились не готовими до нинішнього протистояння. І навіть за чотири місяці «перемир'я» нічого не зробили для зміцнення власної оборони. І увесь час сподівались на абстактне «може», — може Росія заспокоїться, якщо ми забудемо про Крим; може нам допоможе Захід і т.д.
Росія не заспокоїлась, а Захід не допоміг.

Прийшла пора прийняти найважливіше для себе, — як для народу, рішення: жити чи помирати.
Якщо помирати, то тут все легко і зрозуміло.
Якщо жити, то значить, — боротись! Жорстоко, боляче, довго і з повною самовіддачею.

Ця війна не може бути війною генералів і політиків. Свою війну вони вже програли.
Ця війна – війна озброєного народу. Тут, на фронті, повно зброї і рішучості.
Нам потрібні чоловіки, воїни, добровольці. Потрібен кожен, для кого Україна і її воля – реальні речі, за які варто помирати.
Приходьте! Фронтове братство каже вам: «Ласкаво просимо!».
Слава Україні!